Приречений на вічний вогонь

Amadeus

Першою рок-зіркою був далеко не Ленон, МакКартні чи Джагер. Як би безглуздо це не звучало, наче з вуст наівного невігласа, але справжня рок-зірка, в більш символічному аніж буквальному значенні народилась ще задовго до власне появи жанру рок-музики. І так само задовго до цього вона покинула цей світ у сплахах вогню, що її спалив - вогню таланту, зневаги, але здебільшого заздрощів. 

Нетлінна класика Мілоша Формана, що з незрозумілих особисто мені причин відійшла в довгий перелік архіву кіностудій, заслуговує найвищих епітетів і похвал. Але й восьми нагород Кіноакадемії, включаючи найзаповітнішу, замало аби передати усю красу і біль неповторної історії генія, незрозумілого сучасниками і визнаного власним ворогом. Важко пригадати більшої оди таланту від Бога, що так само була б сповнена жагою і пристрастю до мистецтва, як "Амадей". Любов до музики тут така ж заразна, як і сміх "улюбленця Бога", настільки майстерно переданий вражаючим Томом Халсом. Ну і звичайно ж захоплює гра Фаріда Мюрея Абрахама, яка в принципі після престижних нагород не потребує коментарів з боку звичайних любителів кіно. "Амадей" - той самий випадок, коли все зроблено настільки талановито і бездоганно, в рамках жанру, часу і епохи, що мимоволі забуваєш який рік на вулиці. І навіть не будучи фанатом класичної музики, як би вульгарно це не звучало, від щирого серця починаєш захоплюватись цією крихітною людиною, геній якої був просто таки велетенським для посередньої Австрії. 

Прекрасний в усіх розуміннях байопік "першої рок-зірки" з однієї сторони не є надто достовірним, а з іншої - жортоко правдиво передає саму сутність персони Вольфганга Амадея Моцарта. Тут розкрита уся трагедія таланту, що здатен жити вічно і страшна сила заздрості, що зводить з розуму одержимого нею. Велич зірки Моцарта була осяжна лише його найпалкішим шанувальником і найзлішим ворогом, що жадав знищити  дар композитора, боючись доторкнутись і до малого променя його яскравого світла. Як то кажуть, велике видиме на відстані. Можливо саме тому лише через кілька століть індустрія "нового мистецтва" віддала шану генієві, ожививши його образ в яскравій ілюстрації творчого антагонізму. І цього разу ні в кого не виникне сумнівів, що перед ним справжній талант, котрого людство не заслуговує. В традиціях "Клубу 27" і закону "live fast - die young" палаюча комета Амадея проноситься на екрані, залишаючи на останок, мов слід, найбільш болючу і правдиву сцену, з гучною нотою  божої насмішки над усіма, хто так і не розгадав жартівливу природу феномену його улюбленця. Сповідь, що починається з легковажних карикатур і закінчується жахливим реалізмом драми вкотре вказує глядачеві на те, що ніщо не безкінечне - ні слава, ні оплески публіки, ні агонія жаги визнання чи мука за скоєний злочин. Окрім хіба що історії неземного таланту земного чоловіка, приреченого на вічний вогонь.