Can you feel... can you feel my heart?

Equilibrium 

Безкінечно можна дивитись на три речі: на вогонь, воду та акторську гру Крістіана Бейла. Без сумнівів знайдуться люди, котрі не погодяться зі мною, але це не має значення, оскільки більшість кіноманів та й просто глядачів не заперечуватимуть цього факту. Фільм Курта Уіммера "Еквілібріум", знятий (аж не віриться!) ще в 2002 році лише зайвий раз доводить майстерність цього неперевершеного актора. Проте, перефразовуючи, не Бейлом єдиним. Стрічка, яку можна сміливо назвати зразком антиутопії, вражає роботою і режисера, і операторів, і постановників. Ви ще не бачили такої беземоційності, ви ще не знали, такого виру емоцій. 

Історія знята по оригінальному сценарію режисера являє собою своєрідний симбіоз творчості Джорджа Оруелла і Рея Бредбері - майстрів антиутоії в літературі. Деінде натикаєшся на цитати з їх творів: тут і пропаганда, що лунає з вуст Вождя на екрані, і знищення предметів культури вогнем, і сумніви, що закралися в душі кращого з ідеалістів. Проте Уіммера ні в якому разі не можна називати плагіатором, адже для створення чогось насправді вартісного профі використовують лише найкращі деталі. Окрему шану варто віддати постановникам картини. Натхненні творами художника Хью Ферріса вони створили атмосферу керованого суспільства, державу, що нагадує швидше механізм, аніж щось живе. Втім сам фільм, холодний та апатичний на перший погляд, приховує в собі цілу палітру емоцій, котрі вдається відчути глядачу на рівні поглядів, недосказаних фраз, невипадкових кадрів, музичного супроводу. 

В умовах абсолютної байдужості розглядається таке важливе питання цінності емоцій в житті людини. Хто ми - раби своїх емоцій чи їх володарі? Сотні психоаналітиків не зможуть дати остаточної відповіді на це запитання. Головний герой робить свій вибір, робить його на користь емоцій, усвідомивши що лише таке життя є справжнім. Він бачить світло у вікні зірвавши матову плівку, що закривала сонце і з цього моменту розуміє, що більше не зможе ігнорувати його як би сильно це не забороняли. Джона Престона, а саме так звуть персонажа Крістіана Бейла, з легкістю можна звинуватити у лицемірстві. Він холоднокровно і безжалісно карає свого напарника, що піддався сумнівам і вже за деякий час робить ті ж дії, що і зрадник. Втім це лише зайвий раз підкреслює, що Престон, в першу чергу - людина і ніщо людське йому не чуже. Його здатність інтуітивно розпізнавати непокору, вловлювати відчуття інших пов`язана лише з тим, що він сам відчуває і відчував завжди. 

Особисто мені "Еквілібріум" нагадав картину Ендрю Ніккола "Гаттака". І хоча здавалося б спільного небагато, обидві історії-антиутопії поєднує голос людини, що не згідна з системою. Але якщо в "Гатаці" це лише тихе бажання обманути систему, то в "Еквілібріумі" це крик, що прагне зруйнувати фундамент пропагандиської брехні. Весь фільм побудований на контрасті кольорів, емоцій, персонажів. Тут добро ховається під маскою зла і навпаки, приховане стає явним і явне виявляється прихованим. 

Унікальність знакового для стрічки перфомансу Бейла заключається в його феноменальній здатності грати абсолютну беземоційність - таке дано не багатьом акторам. Важко ввійти в образ людини, що не виражає нічого - ні страху, ні жалю, ні співчуття. А ще важче - показати як саме ця людина заново пізнаватиме усі ці почуття, як приховуватиме їх, приховуватиме той "крик", що намагається зруйнувати звичний лад речей і його самого водночас. Може здатися, що Джон швидко зрадив те, чому служив, занадто легко перейшов на сторону повстанців, але це далеко не так. Він здався ще тоді, коли "правосуддя" прийшло по його дружину, а можливо й раніше.  Він намагався побороти це і думав, що вб`є це в собі, покаравши зрадника, але ніщо не може знищити істинної людської суті. Ми раби своїх емоцій і нам добре у цьому рабстві.