Zodiac: story of maniac?

Всередині мішені

Будучи палким шанувальником творчості режисера Девіда Фінчера та вцілому жанру кримінального триллера я не могла не написати цього відгуку. Та перш за все хотілося б вияснити, що ж так приваблює нас в триллерах? Нам подобається, коли нас лякають? Ми любимо відчувати небезпеку, чи просто відчувати принаймні щось? Напевно кожен з цих варіантів можна вважати правильним. Але чи слід вважати правильним відчуття збудженості, коли тиху, показну ідилію США 60-х років минулого століття тривожить зухвала жорстокість?

Екранізація роману  "Зодіак" (заснованого на реальних подіях) вражає в першу чергу незвичним ракурсом огляду сюжету - ми бачимо жахливі вбивства не очима жертв, самого вбивці чи агента спец.служби, що намагається віднайти істину. Ключовим персонажем стає скромний карикатурист, пересічний чесний громадянин величної держави та нерішучий  робітник впливового видання. Втім кожен персонаж фільму пропрацьований до деталей і  сам стає незамінною частинкою годинникового механізму "Zodiac". Завдячувати цим варто не лише сценаристам та режисеру, а в першу чергу - самим акторам. Якісна акторська гра - одна з головних властивостей кінострічки. І одержимий (в хорошому розуміння) Роберт Грейсміт, якого зіграв Джейк Джиленхол, і ексцентричний Пол Ейвері у виконанні Роберта Дауні-молодшого, і  Марк Руффало у ролі цілком звичайного, скутого рамками закону агента ФБР якнайкраще передають атмосферу 60-х років, відображають суспільне ставлення до подій того десятиліття і жахливих вбивств таємничого психа зокрема. Окремо слід відзначити акторську гру Джона Керола Лінча. Гадаю більшість тих, хто переглянув цю стрічку залишився впевненим в тому, що саме персонаж Лінча й був Зодіаком. На мою думку, цей образ та геніальна робота Девіда Фінчера змогли передати усю неоднозначність самої історії цих зухвалих, жорстоких та не менш загадкових злочинів. Ти, здавалося б знаєш правильну відповідь, знаєш її на якомусь інтуітивному рівні, але факти заперечують цю інтуіцію. Разом зі здогадками приходять сімніви. Протягом фільму в тебе виникає більше питань, аніж відповідей на них і мимоволі, ще тривалий час опісля, ти не можеш полишити цих питань з однієї, по-дитячому наівної прични - ЦІКАВО!

В кінці кінців фільм вийшов не про маніяка. Любителям гострих відчуттів та жорстоких сцен йти далі по коридору. Це фільм про бюрократичність системи, про жорстокість журналістики, де кожне вбивство, кожна мерва душа це слова в рядках, чергова сенсація  про яку ніхто не згадає згодом. Це фільм про одержимість ідеєю пошуку правди в світі, в якому правди не існує. Чому вбивця так і залишився неспійманим? Чи можливо уся трагічність ховалася не у вбивці?

Слоганом до фільму слугує фраза "Існує безліч способів померти від руки вбивці". А може просто "існує безліч способів померти"? В центрі мішені опинилося суспільство Америки того часу, зразковість якого приховувала В`єтнамський конфлікт. Слова Пола Ейвері, зневіреного у пошуках Зодіака, нагадують нам, що щорічно більше людей гине в автокатастрофах, аніж вбив якийсь психопат з манією величі і жагою слави. Нерозгадана загадка Зодіака криється в простій відгадці людської жорстокості - в байдужості. Байдужість до правди, смерті, людських почуттів. Тому винкає чергове питання: "Зодіак" - історія про маніяка?