Жадібність фраєра згубила

No Country for Old Men

Буду відвертою - я не фанат творчості братів Коєн. І нехай зненавидять мене шанувальники цієї режисерської братії, але як на мене їх фільми надто іронічні, особливо там, де немає місця ані іронії, ані якомусь надтонкому сарказму. Окрема справа діалоги - всі вони зводяться до якогось примітивного набору слів, що не несе особливого смислового навантаження. Втім все це всього лиш суб`єктивна думка людини, що не має прямого відношення до кіноіндустрії, тому особливо вразливих прошу поберегти горлянки. Навіть мій скептицизм не змінить того факту, що фільм, знятий братами Коєн у 2007 році (той самий, що вже став культовим) не просто хороший, а, не побоюсь цього слова, шедевр неовестерну. 

Парадоксальним є те, що фільм "Старим тут не місце" просто бенефіс фірмових ознак Коєнів і тим не менш я визнаю його неперевершеність. Усі ці нескладні діалоги і неприхована іронія лише підсилюють ефект від картини вцілому. Події, що розгортаються в 80-х роках минулого століття, в часи строкатих сорочок і дурнуватих зачісок потребували саме такого підходу. Додайте сюди ще гору трупів, кліше вестернів (включаючи цитати Сержіо Леоне) і свого роду філософське питання значимості людини, її можливостей у боротьбі зі злом і вуаля - такі бажані золоті статуетки! Та видно одразу, по якійсь простакуватості подачі і невилизаних кадрах що режисери не для цього старались.

Маючи усі ознаки хорошого вестерну, які знімали в старі добрі часи, картина адаптується під другу половину ХХ століття доводячи на ділі лише свою універсальність для будь-яких часів. Тут і хороший (власне Мосс/Бролін), і погані (банально, але це знову мексиканці), і злий (Чигур/Бардем). Ну і куди ж вестерну без власне шерифа, роль якого дісталась Томі Лі Джонсу - важко уявити на його місці іншого актора. Саме шериф, а точніше його образ пояснює нам усю суть назви кінострічки, що насправді лише цитує рядки поеми одного ірландського поета. Повертаючись до персонажів і акторів не можна не відмітити Хав`єра Бардема, чия гра просто змушує ціпеніти і вірити на 300% - такого негідника кінозали давно не бачили.

Фільм не дасть вам жодної відповіді, проте і запитання зададуть собі лише найбільш прискіпливі глядачі. Сюжет, розрахований в першу чергу на чоловічу аудиторію, апелює до простих як світ питань чоловічої значимості, здатності вирішити все самому, необхідності ризикувати аби відчути власну силу і непереможність. Але час не стоїть на місці, нові часи потребують нових рішень і проблема не в тому що з часом чоловіки слабнуть, а в тому, що світ стає все більш жорстоким і нещадним. Чому злі люди роблять злі речі? Тому що можуть. А чому хороші роблять те ж? Тому що мусять, чи тому що хороших людей насправді немає? В фільмі Коєнів відтінків людської душі стільки ж, скільки і відтінків коричневого в пейзажах.

Щодня роблячи вибір на користь добра чи зла ми насправді обираємо між тим, що зручно і не зручно. І річ не в тому, що керує нашим вибором - випадок, монета чи совість, річ у тому як ми чинимо в кінці кінців. Зло не завжди отримає по заслузі, як і "хороші хлопці" не завжди виходять сухими з води. В якийсь момент свого життя нам доводиться з цим змиритись і зрозуміти, що в боротьбі зі злом власні дії сильніші за пістолет. Адже саме необдумані вчинки приводять до цілком передбачуваних наслідків, про які ти знав, але чомусь вирішив що це історія не про тебе. Кіно доводить нам, що людська жадібність подекуди страшніша за вбивць-психопатів, бо вона як відомо, не одного фраєра згубила.