Так собі трилер

Taking Lives

Прочитавши опис фільму Деніела Джона Карузо "Забираючи життя" я очікувала чогось явно більш шокуючого, напруженного і непередбачуваного, особливо враховуючи, що фільм було згадано у списку картин з неочікуваним фіналом. І очікування мої були викликані не лише інтригуючим сюжетом, а й кастом, який щоправда не розчарував. Ну хоч на цьому спасибі.

Стрічка 2004 року американського продюсера і режисера, чиє ім`я відоме лише найбільш допитливим, з самого початку обіцяє нам інтригу й моторошну цікавість в найкращих традиціях жанру. Маньяк, проблеми якого тягнуться, як не банально, ще з дитинства вбиває чоловіків аби прожити їх життя, стати ними, не бути собою. Щось схоже ми вже бачили, але виходячи з очікувань це повинно було б бути чимось набагато серйознішим за жарти Френка Ебігнейла чи нахабство талановитого Ріплі. І що найбільше насторожувало, так це Ітан Хоук в ролі (СПОЙЛЕР) того самого вбивці - ще з початку було зрозуміло, що з його персонажем щось не так. Хоук чудовий актор, але він же з ліги "хороших хлопців". Втім в цьому випадку незвичне для актора амплуа і добрі очі зіграли на руку самому образу, і власне ось цей спокій і незрабність могли б відвести усі підозри. І відвели... нажаль. Момент перетворення "хорошого хлопця" на психопата вийшов настільки недолугим, а головне - якимось  незначним, що може здатись ніби ви проспали середину фільму. Висновок - маньяк виявився не страншним, не лякаючим, не небезпечним. Ось хто реально злякав, так це Пол Дано, в тій же ролі молодого вбивці. Саме його сцени в самому початку заставлять вас повірити, що попереду щось в стилі "Справжнього детективу", але не купляйтесь, далі все куди простіше.

Хто точно не розчарував, так це Анджеліна Джолі в ролі, як не дивно, сексуальної агента ФБР. Але хай би краще розчарувала, а то якось надто очікувано і впізнавано. Знову ж таки - хороша актриса якій вдаються і ролі жертв, і мисливців, але так недбало поєднати все в одному образі. Причому таке враження, ніби її героїня згодом вийшла за Джона Сміта і жили вони довго й щасливо.  Безглуздо було чекати Кларісу Старлінг, все ж рівень кінокартини не той, але агент Скот видалась надто вже односторонньою. Якщо режисер і сценаристи намагалися зіграти картою "маніакального агента" що отримує забагато насолоди від роботи, то наприкінці фільму вже надто пізно і все це більше схоже на застільну гру в "Безславних виродках", аніж на розкриття таємниці персонажа. Короче кажучи, приліпивши до лоба картку "Кінг Конг" мавпою не станеш. Тому Іліана Скот так і залишилась хороброю, довірливою і здавалося б хитрою. Між персонажами Джолі і Хоука безперечно була хімія, але нажаль не настільки шокуюча і тривожна, якої хотілося б рамках жанру. Вбивця наприкінці говорить, що агент завжди бачила за маскою його справжню натуру, але чому ми цього не зрозуміли? Можливо в цьому й крилася та загадка агента? Так чи інакше це лише частина абсурднх деталей кінокартини. Режисерська версія може де в чому пояснити їх, зробити і героїв, і їх вчинки більш логічними, але загальної картини це не рятує.

Все це зайвий раз доводить, що чудові актори і непогана ідея - це ще не хороше кіно. Вистріли, понівечені трупи і кров - це ще не трилер. Проблеми з мамою, хвороблива незграбність і  фальшива люб`язність - це ще не серійний вбивця. Сюжет кілька разів намагається вести Вас хибним шляхом, підкидаючи такі ж хибні докази того, що фільм здатен полоскотати нерви. Склалося враження наче не вистачило часу, сил чи бажання зробити все таким складним і цікавим, яким воно планувалося з самого початку. Адже потенціал у фільма безперечно є, але в результаті - так собі трилер.