I know just what you're saying

Romeo + Juliet

Нема повісті банальнішої в світі... Нажаль так, історія двох закоханих італійців оспівана в ямбі британським драматургом стала, виражаючись мовою недбалого сленгу, найбільш заюзаною love story. Зараз цим вже нікого не здивуєш, нікого не вразиш, а недолугі інтерпретації, цитати і пародії на безсмертний витвір класика зустрічаються то тут, то там. Але ні, ні в якому разі, Шекспір не вмер, не застарів, не вийшов з моди! Все ж таки це не банальність, а універсальність сюжету, що робить історію вічною, а її персонажів - зрозумілими кожному поколінню. Банальності додають лише спроби наших з вами сучасників "вижати максимум" з культової парочки, але чи потрібно це? В кінці кінців, все вже давно придумано до нас. 

І тим не менш, оригінальності заради, окремі випадки відродження двох закоханих все ж вартуватимуть Вашої уваги. Зокрема кінострічка База Лурмана "Ромео + Джульєтта". Власне хочете сучасну Верону - тримайте, хочете міжкланових перепалок в дусі кримінальних драм - тримайте, хочете ту ж банальну і солодку любовну лінію - і вона тут. Додайте сюди ж дух "покоління пепсі", неймовірні декорації, не менш яскраві костюми і вуаля - справжня казка кінця ХХ століття. Деякі сцени можуть здатись надто безглуздими, деякі - занадто жалісними, наче випрошуючи в глядача сльозу, добиваючи саундтреком який, до слова, як і вся музика у фільмі, підібраний ідеально. Але усе це не надто впадає в око, коли дивишся вкотре переказану історію. Режисер не говорить відтінками і натяками - лише почуття повною мірою, з усіма перебільшеннями і кліше, які в даному випадку дивляться більше ніж виграшно. Фільм вийшов якимось по-підлітковому наівним і нігілістичним, впадаючи в  крайнощі банальних жанрів, але якщо спиратись на той же таки оригінал Шекспіра, то герої і були підлітками яким не дано було подорослішати. Просто Лурман показав нам такого Ромео і таку Джульєтту, які жили тоді, в 1996 році і любили так, як це може лише покоління Y. 

Хтось скаже, що пістолети, сигарети, екстезі і альтернативна музика паплюжать ім'я славетного Генія, принижують культурне значення його твору, але як на мене це не зовсім так. Просто це доступне формулювання легендарної п'єси. В час революції поп-культури Баз Лурман робить доступним для кожного високий склад Шекспіра, вкладаючи його слова в уста гангстерів, хуліганів і дітей культу споживання. Високе стало доступним, адже нажаль не кожен в наш час читатиме трагедію раннього Відродження, але багато-хто піде на фільм з Ді Капріо. Виходячи з такої собі морально-культурної деградації суспільства, ми з Вами - цинічні споживачі, отримали зворушливу історію з присмаком жуйки "Love is...", а не епічну драматургію руки Тома Хупера чи Френсіса Форда Копполи. Втім і вона прекрасна, зі своєю  тепер вже ностальгією і характерним духом часу у прірві двох тисячоліть.