Менше знаєш - міцніше спиш

Suspiria

Іронічно те, що саме такого дощового дня я вирішила подивитись класику італійського хорору 1977 року "Суспірію" Даріо Ардженто. Втім, якщо бути відвертою, це не зовсім хорор, і не зовсім триллер, і не зовсім те, чого я очікувала. Напевно це той випадок, коли фільм більш таємничий і лякаючий до перегляду, а не під час чи після.

Не дивлячись на те, що фільм не надто страшний (що по-суті вирок для жанру хорор), а в сюжеті купа  безглуздих, притягнутих за вуха ситуацій (як от те, що дівчина з США приїхала в Німеччину вчитись в Римській академії) він вийшов атмосферним і напевно саме через цю атмосферу хочеться додивитися до кінця.  Але і це не зовсім те, чого очікуєш. Замість страху, саспенсу і холодної крові в венах Ви отримаєте нудотний стан тривоги, що триматиме Вас в заціпенінні до самого кінця. І навіть закінчивши перегляд деякий час питаєш себе: а це кінець?  

Власне на цьому переваги фільму закінчились. Хоча ні, є ще бездоганна картинка, що грає на туж таки тривожність з нотками пафосу і огиди. Тут і кров яскраво-рожевого кольору, і контрасти їдких кольорів, що при жахаючій музиці на фоні можуть лякати й самі по собі. Проте якщо Ви передивились вже кілька десятків справді страшних хорорів то Вам, як і мені, боятись нічого. Що справді лякає, так це пластмасова гра акторів, яка, між іншим, майже не помітна на фоні тієї ж таки кольорової гами, яка робить фільм просто калейдоскопом смерті, краси, крові і криків.

В світлі останнього Канського кінофестивалю лише лінивий не порівнював нову картину Ніколаса Віндінга Рефна "Неоновий демон" з "Суспірією". І причина не лише в кольоровій подачі і жанровому спорідненні. Обидва фільми розкривають страшну сутність жіночої натури, смертельної краси і небезпечної молодості, що так чи інакше призведуть до трагічного кінця. Я нажаль ще не подивилася "Неонового демона", але виходячи з усіх інформативних джерел щодо фільму очікую щось таке ж тривожно-огидне, як і в Ардженто, але з більшим глянцем і пафосом.

Повертаючись до "Суспірії" можна сказати, що це фільм скоріше для поціновувачів кіно, аніж для пересічного глядача, що шукає "ужастик" на вечір. Безперечно, стрічка по-своєму краща за те, що в наш час видають за жахи, з банальним сюжетом про дітей, прокляті будинки і могилки на задньому дворі. Проте "Суспірія" не дотягує по шкалі тривожності й моральної напруги до тих же "Психо", "Дитини Розмарі" чи "Запаморочення", чого так вимагає жанр. Вона схожа на цукерку, в яскравій рожевій обгортці, яку вкрав, а розгорнувши побачив купу трупних червів. Можливо й не треба було розгортати? Менше знаєш - міцніше спиш.